У процесі дерусифікації та декомунізації у столиці перейменовано ще десять міських об’єктів, зокрема, у Деснянському районі вулицю Миколи Матеюка перейменовано на вулицю Василя Іваниса.

Такі рішення прийнято 8 лютого на пленарному засіданні Київська міська рада більшістю депутатів.

Довідково
Василь Іванис – борець за єдність Кубані з Україною

Василь Миколайович Іванис - видатний політичний діяч і несхитний прихильник єднання Кубані з Україною.

Народився Василь Іванис у 1889 р. в станиці Настасіївській Темрюцького відділу на Кубані. Батько його Микола Потапович та мати Марія Степанівна (в дівоцтві Болотенко) походили з давніх козацьких родів. Виростав Іванис в українському середовищі, бо в ті часи всі козаки та їхні старшини розмовляли української мовою. Здобув шкільну освіту та професійно-технічну.

У 1910 р. добровольцем відбув службу в 3-му Кубанському пластунському батальйоні у Грузії. У вільний від службових обов’язків час самохіть читав козакам лекції з історії запорозького козацтва – предків кубанського козацтва.

В роки Першої світової війни у 1915 році відвідував прискорені курси в Михайлівській артилерійській школі в Петрограді, після закінчення яких був призначений офіцером на Кавказький фронт. Невдовзі скерований на військовий завод на Донщині, де працював інженером. 1918–20 роки - член Кубанських рад, міністр торгівлі та промисловості, прем'єр Кубанського уряду.

У березні 1920 року (після складання булави та фактичної втечі отамана Букретова) деякий час виконував обов'язки військового отамана Кубанського козацького війська за посадою (як очільник Кубанського уряду).

У 1920–1948 роках на еміграції в Чехословаччині, Польщі, Німеччині.

З 1927 року — професор Української господарської академії в Подєбрадах, з 1932 — професор Українського технічно-господарського інституту в Німеччині. Одночасно впродовж восьми років головував у Союзі інженерів емігрантів та був головним редактором часопису «Український інженер», що виходив у Подєбрадах у Чехословацькій Республіці. Співпрацював з Українським науковим інститутом у Варшаві, який видав 2 його монографії.

З 1948 року проживав у Канаді. Викладав у вищих навчальних закладах, був інспектором українських шкіл у Східній Канаді, співпрацював із різними науковими та громадськими організаціями, займався науковою роботою. Заступник голови НТШ в Канаді.

Автор наукових праць з нафтопереробки, економіки України та Північного Кавказу і підручників вищої школи. Автор публіцистичних праць: “Козацтво України” (1950), “Імперіалізм Московщини, Росії та СССР” (1951), “Симон Петлюра – Президент України” (1951), “Боротьба Кубані за незалежність” (1961) і п‘ятитомних спогадів “Стежками життя” (1958 – 1962).